Назва міста

Понад шість століть носить наше місто свою давню сло­в'янську назву Глиняни. Подібно називалися колись окре­мі місцевості, деякі міста і села ще за часів Київської Русі, як наприклад: Деревляни, Подоляни, Поляни, Побу-жани, Бережани, Дубляни, Поморяни. Припущень і здогадок щодо назви Глинян є багато і всі вони заслугову­ють увагу, але найімовірнішим є те, що назва нашого міста походить від слова глина, якої тут є багато і спо­конвіків місцеві жителі саме з неї будували свої житла, хоч довкола було багато лісу. Можливо, що місто могло називатися просто Глина, а його жителі - глинянами, подібно як жителі Риму - римлянами, Києва - киянами, Львова - львів'янами. З часом ця назва жителів могла ут­вердитися на місто.

З глиною пов'язані тут назви багатьох інших місць. Наприклад, іЕа південній околиці Глинян біля урочища "Діброва" є багаті поклади глини. Це місце називалося колись "Глиниськом", а трохи далі за ним, вже перед са­мим містом, було передмістя "Заглинисько". Майже по­ряд було ще одне колишнє передмістя "Рудки". Ця назва походить вуї слів "руда", рудава" або "рудка", якими ще древні слов'яни називали заболочену місцевість, на по­верхню якої -постійно виходить червонувато-коричнева (руда) глина. Отже, всі ці назви в тій чи іншій мірі, пов'я­зані з глиною.

Як відомо з історії, наше місто ніколи не міняло своєї назви, хоч взагалі така спроба була. Десь на початку XV століття, після надання Глинянам магдебурського права, сюди наїхало багато колоністів? переважно німців, ви-ходців з німецького міста Кручборк. В ті часи вони скла­дали в місті переважну більшість, мали певну силу і вплив на місцеву владу і солтиса, що був їх співвітчизни­ком, а тому настійливо наполягали на перейменуванні Глинян на Кручборк, на честь міста, звідки вони походи­ли. Але зробити їм цього так і не вдалося, бо натрапили на сильний опір зі сторони української частини місцевого населення. Дякуючи тому, Глиняни як були, так і зали­шилися Глинянами.

                                З історії нашого міста.

Територія Глинян, на якій ми тепер живемо, була засе­лена дуже давно, ще в період верхнього палеоліту, тобто приблизно 20-30 тисяч років тому. Це доказано архео­логічними розкопками і науковими дослідженнями, що проводилися тут в 1913, а потім в 1923 і 1924 роках. Тоді на південній околиці Глинян біля урочища "Діброва", на місці колишньої старої цегольні Заблоцького були знайдені сліди давніх стоянок первісних людей, зокрема залишки попелищ, кремінні знаряддя праці і побуту, кістки мамонта і ін. Цінні знахідки були виявлені також на берегах ріки Полтва, біля сіл Перегноїв, Розворяни, Полюхів, Вижяяни і. в інших місцях поблизу Глинян. .

Як видно, наші далекі предки вже тоді вели більш-менш осілий спосіб життя і займалися в основному полю­ванням на диких звірів. Але можливо, що це місце було для них не зовсім вигідним і малопридатним для безпеч­ного проживання, бо було відкритим і нічим не захище­ним від нападу ворогів. Мабуть через те життя змусило їх в.дальшому переселитися трохи північніше, на місце те­перішніх Глинян, котре на той час з усіх сторін було ото­чене водами, непрохідними багнами і дрімучими лісами, що створювало неприступну природну твердиню, безпечні­шу для життя і оборони. Та й прохарчуватися там було легше, бо в навколишніх водах було багато риби, яка ста­ла для них чи не найпершою їжею, а сама ловля її була доступнішою і безпечнішою, ніж полювання на звірів. Взагалі життя наших предків в ті часи було надто важким. Вони терпіли від холоду і голоду, особливо в .хо­лодні періоди року, бо їх житла і одяг були ще дуже при­мітивними та й їжу не завжди добувати було легко. Не меншої нищівної шкоди зазнавали вони від частихнападів кочовників і постійних міжусобних воєн з сусідні­ми племенами.

Ще на початку нашої історії, приблизно в ІУ-УІ століт­тях північ сучасної Львівщини була заселена великим войовничим східно-слов'янським племенем дулібів. Жили вони по сусідству з Глинянщиною в басейні ріки Буг і її приток, а одним з найбільших городів їх був Бужеськ (Буськ). З часом на землях цього племені постала Во­линська держава. Дуліби були найнебезпечніщими ворога­ми наших околиць, часто нападали і нищили їх. Можливо, що від назви цього племені походить прізвище Дулиба, яке ще й досі є в Глинянах і близьких від них селах Полтві, Перегноєві, Кривичах, Заставному, в селі Розворяни є річка Дулибівка, а в недалекому Жидачівсь-кому районі - село Дуліби.

В Х-ХП століттях Галичина, в тому числі і Глинянщи-на, входили до складу могутньої на той час держави -Київської Русі. Основним заняттям місцевих русичів було плужне землеробство. Вони сіяли жито, овес, просо, го­рох, коноплі, вирощували коней, велику рогату худобу, а також овець, свиней і птицю. Вже тоді процвітало гончар­ство, зароджувалося ткацтво.

За часів Київської Русі Глиняни мали велике оборонне значення, бо були пограничними між Галичиною і Волин­ню, а ще більше зросла їх стратегічна роль після створен­ня окремого Галицького князівства.

По приєднанні Галичини до Волині, за часів Галицько-Волинського князя Романа, а потім і короля Данила Га­лицького, Глиняни на якийсь час втратили своє значення граничної оборонної смуги і лише пізніше, після засну­вання міста Львова, роль Глинян зросла знову, бо через наше місто пролягав великий, так званий "бурштиновий" шлях, що вів з північного заходу на південний схід, тобто від Балтійського до Чорного морів. Ось як описує про ньо­го відомий Львівський історик, академік Іван Крип'яке-вич в своїй книжці "Історичні проходи по Львові":

У Львові... "На південь від Кайзервальду є Личаків... В давні часи Личаківська вулиця звалася Глинянською до­рогою. Туди вів гостинець на Глиняни, Золочів і далі на схід до Києва і на південь, через Молдову і Волощину, до Константинополя... Глинянська дорога була гостинцем дуже жвавим. Безнастанно протягали туди вози з това­ром, одні, що йшли зі Львова на схід, інші, що приходи­ли зі сходу до міста..."

Правдоподібно, що на наших теренах ця дорога проля­гала через Печенію, Полюхів, Глиняни, Перегноїв, Бортків, Скваряву до Золочева, а звідтам на південний схід, аж до Криму. Що така дорога існувала насправді свідчить і те, що у Львові, наприклад, ще й досі зберегли­ся місця з назвами "Глинянська вежа", "Глинянська бра­ма", "Глинянський тракт". Назву Глинянського тракту носить одна з вулиць в селищі Красне Буського району, донедавна була вулиця Глинянська в місті Золочеві.

Купці, що возили товари цим шляхом, платили Глиня-нам мито, а деякі з них збували свої товари тут на місці. Цей шлях мав неабиякий вплив на розвиток міста, зокре­ма на торгівлю, а також на розростання різних ремесел і промислів, серед яких найбільше місце посідали винороб­ство, бо ця місцевість була сприятливою для росту садів і виноградників, а також гончарство, бо тут була добротна глина, і ткацтво, бо в цих місцевостях сіяли багато коно­пель.

Цей шлях називали ще "Чорним шляхом", бо через нього проносилися численні воєнні походи, як загарб­ницько-спустошливі так і народно-визвольні. В ті давні неспокійні часи вздовж нього на природних висотах, мо­гилах, або спеціально насипаних горбах стояли вежі, а на них бочки з смолою, або просто з соломою. На вежах по­стійно чатували люди. При появі неприятельських військ їх підпалювали і тим самим сповіщали про небезпеку, що наближалася. Дві такі могили ще й досі стоять біля сіл Печенія і Полюхів, зрівняне з землею, а люди, що чудом уціліли, розбігалися хто-куди, ховаючись переважно в трудно доступних лісах і непрохідних болотах. З часом вони поверталися на старі місця і поступово, рік за роком, місто відбудовувалося, виростало знову.

Великих шкод зазнавало місто і від частих перемаршів та постоїв військ шведських, саксонських, а також польських, які нераз збиралися в Глинянах і навколо них.