Місто в часах давних

Мабуть кожного з вас, шановний читачу зацікавить, як виглядало наше місто в далекому минулому, а тому спро­буємо повернутися на 150-200 років назад і на підставі окремих, на жаль дуже скромних історичних і літератур­них описів та спогадів старожилів, що запам'ятали пере­кази своїх батьків, дідів і прадідів, відновити приблизну картину міста в тих давних часах. Розповідь нашу почне­мо з східної сторони.

Зразу за "Татарським", або як його ще називали "Га­лицьким" мостом починалося місто. Та частина, що при­лягає безпосередньо до фоси називалася "Чудобоком", тоб­то чудовим боком, бо була найвищою і найгарнішою. В давні часи там селилася охорона міста, так звані "брамні" і "валові" люди. Вони охороняли міст і браму, доглядали за валом і фосою, а в разі нападу на місто перший бій приймали на себе. Пізніше, коли потреба в них відпала, цю територію присвоїла собі польська рймо-католицька громада. Згодом там було збудовано костел і парохіальну плебанію. Довкола побудувалася місцева польська знать.

Трохи далі починалася центральна частина міста, невелика, прямокутної форми площа "Ринок". Посередині неї на двох високих стовпах висів невеликий дзвін, кот­рим скликалося міщан на віча та виголошення важливих повідомлень та розпоряджень місцевої влади. Вниз від цієї площі йшла вулиця Головка (тепер св. Миколая). Ця вулиця, як і вся площа, були з усіх сторін забудовані одно і двоповерховими будинками, в яких жили переваж­но заможні євреї, а також розміщалися багаті магазини, пивні бари, кав'ярні, бюра та канцелярії різних ділових осіб міста. До наших днів уціліли лише окремі будинки, решта під час останньої війни були повністю знищені. Се­ред небагатьох, що збереглися, зліва на горбочку перед церквою св, Миколая стоїть невеликий двоповерховий бу­динок, збудований єврейською громадою в 1830 році. Спо­чатку в ньому була місцева єврейська рада -"Кагал1*, а на першому поверсі в одній з найбільших кімнат їх молитов­на божниця. Коли було збудовано синагогу, будинок цей відкупили поляки. З того і-до теперішнього часу там міститься аптека, Далі є невелика площа, куди сходяться вулиці св. Миколая, Т. Шевченка, І. Котляревського і Львівська,

На цій площі ще й досі стоять два великі двоповерхові будинки. Ніхто не-знає, коли і ким вони збудовані, скільки їм років. Припускають, що вони були закладені десь на початку 19 століття, мабуть тоді, коли Глиняни були ще повітовим містом.

В першому при Австрії і Польщі розміщалися повіто­вий суд, комісаріат скарбу, станиця державної жандар­мерії, поліція, податковий уряд, пошта та інші бюра і канцелярії. За цим будинком була невелика тюрма, в якій по декілька діб відсиджувалися місцеві бешкетники і роз­бишаки, дрібні злодії та особи, що з різних причин не сплатили податків, або проявили якийсь непослух, до існу­ючої влади. З 1939 по 1941 і з 1944 по 1962 роки там урядували різні районні організації, в тому числі райви­конком» і райком партії, пізніше школа, тепер міська Рада.

В другому в різні часи були "Товариство ткацьке", про­мислова школа, поль­ська школа людова, в 1944-1947 роках НКВД, пізніше вечірня серед­ня школа, а тепер му­зична школа.

В протилежній час­тині міста, на початку теперішньої вулиці Андрея Шептицького, є стародавний двопо-верховий будинок в якому ще за австрійських і польських часів була міська управа - магістрат. Після останньої війни і донедавна там була лікарня.

Зовсім близько, напроти нього, майже біля самої фоси, в невеликому присадкуватому будиночку з глиняними стінами і високим дахом, вкритим дерев'яними ґонтами, з незапам'ятних часів і до 1901 року містилася єдина в місті початкова школа. Вона мала три класних кімнати з низькою стелею і невеликими вікнами, що виходили на південь, та вузький коридор з північної сторони. Перед першою світовою війною дах цього будинку був пошкод­жений вогнем, через що його перекрито бляхою, а значно пізніше трохи реконструйовано і добудовано. Зараз там є місцева протипожежна частина.

Справа, за "Татарським" мостом над самою фосою була вуличка, що називалася "Над фосою". Вліво від неї, поп­ри церкву Успіння Пресвятої Богородиці, йшла вулиця "Долішня" (тепер Шевченка), а паралельно їй поза церк­вою - коротка вуличка "На баштах" (можливо там колись стояли оборонні башти). Ці вулиці і прилегла до них тери­торія мали спільну назву "Діл".

На шв#еіш від ринку і вулиці св. Миколая, вниз, аж до самої ріки, містилося три ряди хаотично розміщених бу­динків, в яких жили євреї, Чомусь ця частина міста нази­валася "Крамницями"5 хоч їх там не було. Такою ж була і вулиця Куликівська (тепер І. Мазепи), що простягалася вниз на північ в сторону Замістя. Там жили також майже самі євреї - кравці5 шевці, лимарі, слюсарі, бляхарі і інші.

Теперішня вулиця Шашкевича називалася "За валом", а територія між нею, вулицями Куликівською (І. Мазепи), Балтаровича та Котляревського носила назву "Староства" (можливо там жив колись староста міста). Кінець те­перішньої вулиці Котляревського, особливо її ліву сторо­ну називали "Підзамчем". Вважають, що саме там на горбі, був колись замок, оточений з усіх сторін водою.

Вся ця місцевість, про яку йшла мова досі, називалася середмістям, а довкола було ще багато передмість, котрі носили, а деякі ще й досі носять назви, що відповідали їх розташуванню* наприклад: Замістя (за містом, тепер вул. І. Мазепи), Зарів'я (за ровом, тобто фосою, тепер вул.

Перемишлянська), Заглиниеько (за глиниськом, тепер вул. Мічуріна), Загара (за горою, тепер вул. св. Анни), Під валом і За валом (тепер вулиці В. Симоненка і М. Шашкевича), Зафоса і Зафоса II (за фосою, назва так і за­лишилася), Мельники (там були млини, теперішня назва та сама), а також Рудки, Вітівщина, Лямус, Перекалки, Піски, Лози і Берегулька.

Декілька слів про "Берегульку". Називалася вона так, бо була на березі ріки Перегноївки, справа при дорозі, що веде з 'Глинян до Буеька. Колись там був маєток графа Ведені, потім графині Потуліцької, а накінець, аж до 1939 року - фільварок Вимисльнера. Був він доброю і дуже порядною людиною, залишив про себе найкращі спогади в Глинянах.

Славилася "Берегулька" своїм великим чудовим пар­ком з дулсе рідкісними для наших місць декоративними деревами, спровадженими з Канади, Америки, Італії, Кар­пат та інших сторін світу. Було в ньому багато тінистих алей, розкішних клумб, маленький рибний ставок і бето­нований купальний басейн. Посередині парку стояв невеликий двоповерховий палац, а далі за парком - ґу­ральня, пивоварня і обширні плантації хмелю.

В роки останньої війни все це було зруйновано, невідомо ким і для чого було спалено палац, до невпізнан-ня знищено парк, по-варвареьки вирубано багато цінних дерев. За роки радянської влади розібрано ґуральню, а з її цегли на території парку збудовані приміщення для тва­ринницьких ферм місцевого колгоспу.

Різноманітно цікавими і навіть загадковими є то­понімічні назви полів, сіножатей і пасовиськ, що розки­нулися довкола Глинян, а саме: Скітня, Мазови, Берлеве, Середнє, Шдрічки, Задружки, Піднтавки, Общари, Піддіброви, Задіброви, Загумені, Качмарки, Кадуби, Шну­ри, Морги, Калюжа, Печеричний горб, Широке болото і ін. Мало хто тепер знає про них, а прийде час, що ці назви будуть забуті.