Історія розвитку глинянського килима.

Михайло Хамула -  великий ентузіаст розвитку килимарства на Глинян-щині, власник фабрики килимів.

Родом він з села Борткова, яке недалеко від Глинян. Народився в 1885 році в заможній селянській родині. Батько мав багато землі, був добрим, працьовитим і ста­ранним господарем, поважною особою в селі, довго посіда-в посаду сільського війта.

Син Михайло був одним з найкмітливіших дітей в ро­дині. Всі мали надію і розраховували, що з часом саме він замінить батька на господарстві. Але до землеробства Ми­хайло охоти не мав. З самого дитинства його цікавили пригодницькі книжки, цікаві подорожі до Золочева, до сусідніх сіл, ярмарки, торгівля.

Вчився, як звичайно в ті часи. Спочатку трикласна сільська школа, потім гімназія в Радехові, а відтак, учительська се­мінарія в Сокалі. Май­бутнє учителя було йому не до впо­доби бо вже після Дру­гого року навчання, без відбма і згоди родичів покинув її і записався на курси адміністратив­них урядовців у Львові, які успішно закінчив. Пройшовши річний ви­шкіл в м, Буську отри­мав постійну посаду в містечку Сендзішів Роб-чинського повіту в За­хідній Галичині (тепер Польща). Робота була добра, цікава, поплатна, але далека від рідної сторони. В 1912 році по конкурсу оголошеному в газеті, був прийнятий на посаду секретаря міської управи в Глинянах з доброю платнею, безплатним помешканням, опалюванням і світлом. Через рік дістав так звану стабілі­зацію, тобто постійну посаду і горожанство міста Глинян.

По смерті батьків йому припало біля 20 моргів орної землі і сіножатей. Все це він продав, а гроші на вигідних умовах вклав до Глинянського банку. Як заможного і ста­течного громадянина його радо приймали в усіх товарист­вах і приватних домах, користувався він повагою місцевої інтелігенції і особливо серед ділових людей міста. З само­го початку перебування в Глинянах особливий інтерес проявив М. Хамула до існуючої там ткацької фабрики. Заснована вона була як "Товариство ткацьке" в 1885 році місцевим священиком Филимоном Решетиловичем. Спо­чатку вироблялися там лляні полотна, узористі скатерті, рушники, покривала, серветки, занавіски для вікон і вов­няні хустини. Останні були праобразом майбутніх килимів, які почали вироблятися в Глинянах приблизно в 1908-1909 роках.

Вступивши в "Товариство ткацьке" М. Хамула в вільний від основної роботи час активно працював в ньому, став одним з головних ініціаторів і фундаторів розвит­ку килимарного виробництва, більш вигіднішого і пер­спективнішого ніж виробництво ткацьке. Масове вироб­ництво килимів в Глинянах було налагоджено вже у 1912 році.

В роки війни, вірніше від 1914 аж до 1920 років, фаб­рика не працювала і килимарство занепало зовсім. Вер­стати і інше обладнання були знищені і розкладені, збе­реглися лише будівлі, і ті наполовину зруйновані,

В 1920 році, вже при польській владі, на прилюдній ліцитації (аукціоні) ткацьку фабрику було продано. Ку­пив її разом з уцілілим обладнанням і будинками Михай­ло Хамула, Досить швидко він реставрував пошкоджені приміщення, виготовив кільканадцять верстатів, залучив до роботи старих досвідчених робітників і фабрика знову запрацювала. Тепер тут вироблялися виключно килими. Але на перших порах, не дивлячись на гарні і доброякісні вироби, собівартість килимів була дуже високою і тому реалізувати їх було важко. Довелося спочатку продавати їх по значно нижчих, не вигідних для виробництва цінах. А де, в свою чергу, стало доброю рекламою для фабрики. Щоб не збанкрутувати, настала потреба у введенні сучас­ної механізації і нових технологій. З цією метою було придбано спочатку паровий, а потім двигун внутрішнього згорання, машини для дрібнення вовни-сирцю, прядіння вовняних і лляних ниток, обладнання для фарбування вовни, сушіння, чищення і прасування килимів. Завдяки цьому зросла продуктивність праці, собівартість продукції помітно знизилася, подешевшали самі вироби, збільшився попит на килими і їх збут. Одночасно виникла нова про­блема: потреба в збільшенні кількості, розширенні асор­тименту, в дальшому поліпшенні якості продукції.

Виготовлялися килими з натуральної вовни різних розмірів від 0,5 до 4 метрів шириною і довжиною залежно від призначення чи замовлення. Художнє оформлення (рисунки, кольори) проектувалися в Мистецькій академії в Кракові, в Промисловій школі у Львові, а також ук­раїнськими митцями Дмитром Бутовичем, Василем Дяди-нюком, Сиверином Борачком і ін. Фабрика мала своїх ху-дожників-рисувальників, які розмножували ці рисунки, по яких килимарниці ткали килими.

Рисунки килимів булв в основному складної геометрич­ної форми, але поряд з ними виготовлялися килими з на­ціональним орнаментом, зображенням краєвидів, квітів, тварин і навіть людських портретів. Фабрика давала га­рантію на збереження своїх виробів до 100 і більше років. В багатьох приватних домах Глинян досі зберегли свою красу килими, виготовлені ще на початку нинішнього століття.

Для широкого збуту килимів фабрика мала свої крам­ниці у Варшаві, Кракові, Вільнюсі, Станіславові, Терно­полі, Львові і Глинянах. Килими фабрики М. Хамули виставлялися на світових виставках в Нью-Йорку, Мілані, Празі, Парижі, Відні, Варшаві, на "Крайовій виставці" в Познані, "Регіональній виставці" в Тернополі, на "Торгах східних" у Львові. Майже повсюди вони отримували при­зові місця, золоті або срібні медалі, дипломи і грамоти. Таким чином, Глинянські килими здобули славу і визнан­ня не тільки в нашому краї, але й далеко за його межами.

На початку 1939 року на фабриці працювало близько 500 робітників, переважно молоді жінки і дівчата з малозабезпе­чених селянських родин в основному з Глинян, а також навколишніх сіл: Замістя, Женева, Перегноєва ,Кривич, Якторо-ва, Словіти, Лагодова, Розворян, Борткова, Ба-лучина, Русилова і ін. Частина з них трудилися безпосередньо у фабрич­них цехах, решта - в се­лах по домах. Для тих, хто виявив бажання пра­цювати на фабриці були спеціальні курси, де вони безкоштовно навчалися професії килимарів.

Середній місячний заробіток становив 25-30 і більше польських злотих. На той час було це досить багато, якщо врахувати, що одна літра молока коштувала 5 грошів, одне яйце - 3 гроші, один центнер жита - 10 злотих, а за один день важкої праці на жнивах платилося лише по 1 злотому, сніданком, обідом і вечерею. Працювало на фаб­риці також 38 адміністративних працівників, з них - 12 канцелярських, 18 торговельних, 4 технічних і 4 рису­вальники. Майже всі вони були з числа української інтелігенції (учителі, інженери, правники), які при польській владі не могли отримати роботи за фахом.

М. Хамула приймав активну участь в громадському житті Глинян, був головою надзірної ради Укрінбанку, головою надзірної ади районної молочарні, першим дирек­тором споживчої кооперативи, членом місцевої шкільної ради, За свої кошти утримував спортивне Товариство "Сокіл" і міську футбольну дружину, придбав для міста інструменти для духового оркестру, фінансував різні культурно-освітні заходи, що проводилися в місті, допо­магав матеріально народній школі, будинкові для бідних і перестарілих людей.

У вересні 1939 року в час "визволення", боячись репре­сій і арешту, М. Хамула нелегально разом з дружиною виїхав спочатку до Польщі, а згодом до Німеччини, де пробув аж до кінця війни. З 1945 по 1954 роки перебував в одному з таборів для переміщених осіб в західно-німець­кому місті Герренберг. Підприємницька струнка М. Хаму-ли і там зіграла свою роль. В таборі він заснував невели­кий український кооператив "Віра", де виготовляли дере­в'яні сувеніри: декоративні касетки, прикрашені різноко­льоровою вівсяною соломкою, ножі для розрізання папе­ру, тарілки, тощо, чим заробляли собі гроші для прожи­вання.

В 1954 році при допомозі старих приятелів і знайомих виїхав до Америки. Пішов тоді йому вже сімдесятий рік. Щоб отримані хоча б яку-небудь пенсію до старості був змушений працювати. Не дивлячись на похилий вік, пра­цював простим робітником, санітаром, ліфтером в одній з лікарень на околиці Нью-Йорку. Через 18 місяців заробив скромну пенсію - 72 долари на місяць і пішов на довгоочі­куваний відпочинок. Оселився в Кетсилїйських горах по­близу Елленвілю. Жив самотньо, займався трохи бджіль­ництвом, але не довго. Складне, "багате на долю і недсклю завжди трудолюбиве життя", як сам про себе писав М. Хамула, тривале поневіряння по чужині і накінець хворо­би повністю знесилили його. Останні дні прожив у сина Володимира в Нью-Йорку, де помер на 83 році життя.

Михайло Хамула був одружений з односельчанкою Ка­териною Старосільською. Мали вони четверо дітей: доньку Марію і трьох синів - Володимира, Євгена і Богдана. Дру­жина і донька померли в еміграції. Син Богдан за участь в ОУН був знищений в одній з Львівських в'язниць в 1941 році. Син Євген - вояк дивізії "Галичина" в 1944 році в нерівному бою з каральними загонами НКВС заги­нув біля села Гологори Золочівського району. Син Володи­мир емігрував до Америки.

В останні роки життя Михайло Хамула написав і видав книжку "Глиняни - місто моїх килимів". Це дуже цікава і захоплююча розповідь про наше місто, його історичне ми­нуле, про людей і події минулих часів, про розвиток ки­лимарства на Глинянщині. Найбільшою пам'яттю про Михайла Хамулу залишилися його килими - гордість і слава нашого міста.