Глиняни - місто повітове

В 1761 році Глиняни стали містом повітовим. До речі, в ті часи на теренах Львівського воєводства, куди відноси­лися Глиняни, було лише чотири повіти - Городрцький, Щирецький, Жидачівський і Глинянський. В 1765 році до Глинянського староства належало 41 село (4.487 госпо­дарств і 5,660 родин) з загальною кількістю населення 33,968 чол. То були найсприятливіші часи для Глинян, бо місто дістало можливість трохи розбудуватися і збагатіти. Саме в той період тут було розпочато будівництво декіль­кох адміністративних, громадських і господарських бу­динків, зокрема магістрату, суду, школи та інших. Тоді ж було закладено першу невелику цегольню між Дібровами і гончарню по виготовленню глиняного посуду. Але вироб­ництво останнього з самого початку успіху не мало і не прижилося, можливо тому, що гончарні вироби, які при­возили сюди з Золочівщини, Перемишлянщини і інших місць були набагато якіснішими і міцнішими, ніж ті, що вироблялися на місці. Натомість тут процвітало ткацтво. В 1770 році в Глинянах було вже біля 50 ткачів. З коноп­ляної пряжі, виробленої місцевими селянами, вони ткали добротні полотна, які після ретельного відбілювання йшли на пошиття одягу, постелі і інших побутових пот­реб, а також на продаж, бо попит на них був великим. Ви­роби Глинянських ткачів експортувалися навіть в Польщу і Німеччину.

                        Під владою Австроугорщини.

В 1772 році, після першого розбору Польщі, Галичина опинилася під владою Австроугорщини, Глиняни стали далекою провінційною окраїною великої імперії. Ними, як і всіма іншими малини галицькими містами і селами австрійський уряд цікавився мало. Місто почало поступо­во занепадати і не було вже повітовим. Належало воно вже до Перемишлянського повіту Тернопільського воєвод­ства. Сюди наїхало багато євреїв. Вони зайняли всю цент­ральну частину міста, а корінні жителі були витіснені на передмістя і вимушені були займатися виключно земле­робством. В скорому часі євреї захопили всі ключеві по­зиції в Глинянах, прибрали в свої руки всю торгівлю в місті і навколишніх селах.

Більша частина жителів міста працювали на полі. Сія­ли жито, овес, ячмінь, просо, гречку. Найбільш вигідним і дохідним на той час було вирощування і переробка коно­пель. З їх пряжі виготовляли полотна, а з насіння видав­лювали (били) олію, яка як і полотна, частково йшла на продаж, а решта для домашніх потреб, як продукт харчу­вання.

Вирощування і переробка конопель були працею дуже важкою і вважалася справою суто жіночою, адже їх треба було акуратно висіяти, виростити, вирвати, вистелити і зросити, вимочити і висушити, перетерти і вичесати, а по­тім з отриманої пряжі сплести тоненькі нитки, з яких ткачі могли би вже ткати полотно. Недаремно народні прислів'я говорили: "Хто коноплі має, той спочинку не знає", "Як полотна хочеш мати, мусиш важко працюва­ти".

В 1787-1788 роках австрійські власті провели в Гали­чині опис земельних угідь і майнових об'єктів з метою їх оподаткування, а також перепис домовласників. Як видно з документів так званої Йосифінської метрики, у той час в Гдинянах налічувалося 106 житлових будинків, а на пере­дмістях 328. Тут мешкало 2.310 чоловік. В місті було вже 68 ткачів, 7 ковалів, 10 кравців, 8 шевців, 8 столярів, 4 боднарі, 4 лимарі (майстри по виготовленню упряжі), 2 мотузники (майстри по виготовленню мотузів, шнурів) і 2 дротярі (майстри, що дротували горшки, макітри), а та­кож 9 оліярень, 4 кузні і 4 водяних млини.

В кінці XVIII і на початку XIX століть в нашому краю процвітало пияцтво. Воно було настільки поширеним і великим, що від нього занепадали і з торбами по світу йшли цілі родини і навіть села. Окремі пропивали не тільки важкою працею нажите добро, хати, худобу і поле, але й своє здоров'я і навіть життя. В самих лише Глиня­нах було 18 шинків, по декілька шинків було в кожному селі. Горілку продавали квартами, келишками і навіть на лики (ковтки).

В 1845 році в Галичині священиком Залозецьким було створено "Товариство проти пияцтва". До нього входили переважна більшість духовенства, українська інтелігенція та національно-свідома частина населення. В нашому регіоні прикладом може бути найактивніший член того "То­вариства" священик о. Рудольф Мох. Він заслуговує на те, щоб присвятити йому кілька окремих рядків.

О. Рудольф Мох (1816-1892) на протязі ЗО років, з 1842 по 1873 був парохом і настоятелем церкви св. Арх. Михаї-ла, недалеко від Глинян в селі Лагодів теперішнього Пере-мишлянського району. Його життя і діяльність були при­кладом вірного служіння Церкві і Народові, сприянню відродження духовного, національного і культурно-освіт­нього життя не тільки свого села, але й цілого нашого краю. Він першим в нашій окрузі почав відправляти і проповідувати українською мовою, дбав про місцеву шко­лу і постійно опікувався нею, зумів згуртувати довкола себе людей, створив в селі великий церковний хор, який довго був відомий за межами села.

Свою благочинну діяльність в боротьбі проти пияцтва він розпочав з своєї парохії. 8 січня 1843 року в церкві, в день Різдва Христового, більшість жителів села склали присяги про відречення від вживання горілки. .3 власної ініціативи він об'їхав ціле Прикарпаття і Покуття, тобто майже всю тодішню Львівську єпархію. Проповідував в церквах і біля них, а деколи просто посередині села, або навіть коло корчми. Його проповіді про шкідливість пи­яцтва були простими, доступними і переконлирими, наповнені конкретними фактами з місцевого життя. Всьо­го о. Мох побував у 160 місцевостях, брав безпосередню участь у 58 місіях тверезості. Він ніколи заздалегідь не готувався до своїх виступів і не писав їх, міг проповідува­ти без втоми декілька разів на день, по 2-3 години без перерви. За словами Івана Франка він був "єдиним з го­ловних апостолів пропаганди тверезости між народом".

О. Р. Мох займався ще великою літературною діяльніс­тю. В 1841 році видав у Львові свою першу невелику збірку віршів під назвою "Мотиль", яка була другою в Га­личині після "Русалки Дністрової" написана українською народною мовою. Крім цього перу о. Моха належить та­кож віршована п'єса "Справа в селі Клекотині", комедія "Опікунство" і багато інших, в яких змальовувалося до яких жахливих наслідків приводить пияцтво. Його твори Друкувалися в часописах "Галицька Русь", "Зоря галиць­ка" та інших тогочасних виданнях. О. Мох був активним членом "Головної Руської Ради", співробітничав з Маркія-ном Шашкевичем, Яковом Головацьким, Іваном Вагиле-вичем. Близьким приятелем, наставником і порадником о. Моха був о, Антін Могильницький, автор відомої поеми "Скит Манявський". В одному з своїх виступів їв. Франко назвав о. Моха "одним із сучасників і найпопулярніїпих спадкоємців Маркіяна Шашкевича".

Послідовниками о. Моха в цій благородній справі були о.о. Андрій Дольницький і Михайло Зельський з Глинян, о. Коритко і учитель Вертипорох з села Ляшки Королівсь­кі (тепер Заставне). В селі Велика Вільшаниця ще й досі стоїть Хрест Тверезості поставлений жителями села на місці колишньої корчми.