Церкви міста Глинян.

 Ця старенька дерев'яна церква, як історична і архітектурна пам'ятка, є під охороною держави. У великі свята, Різдва і Воскресіння Христового та Успення Пре­святої Богородиці тут проводяться Богослужіння. Є надія, що в скорому часі будуть поновлені ще й відпусти.

 Пройшли роки, але ні час ні вороги наші не знищили церкви. Наперекір всім злим силам вона залишилася не­скореною, стояла, стоїть і стоятиме довго на радість нам і нащадкам нашим во славу Господа Бога.

                      Про церкву, якої давно вже немає.

Мабуть мало хто тепер знає, що колись давно в Глиня-нах ца Застав'ї була ще одна церква св. Івана Хрестителя, теж дерев'яна, але значно молодша від церкви Успення Пресвятої Богородиці. З народних переказів, які переда­лися від старших до теперішнього покоління відомо, що була вона куплена десь на Гуцульщині і перевезена до на­шого міста. Яка була на вигляд нікому не відомо, бо давно вже немає ні самої церкви, ні її сучасників, ні пись­мових описів, зарисовок, чи фотографій. Але, те що така церква дійсно була, свідчать відомості про священика Ми­хайла Зельського, який до 1885 року був її настоятелем, а також той факт, що з давних давен частина Глинян, яка належала до цієї церкви, в пам'ять про неї, ще й досі святкує свій престольний празник 19 січня, як і колись^ в день Хрещення Господнього. Згадує про цю церкву і Ми­хайло Хамула в своїй автобіографічній книжці "Глиняни -місто моїх килимів".

В 1886 році, під час великої спустошливої пожежі, цер­ква св. Івана Хрестителя згоріла. На її місці стоїть тепер пам'ятний Хрест і глибока громадська криниця, а поруч -нова велика церква св. Анни, про яку піде мова далі.

                                    Церква св, Анни.

Невдовзі після смерті о. Михайла Зельського до Глинян приїхав молодий священик Павло Бачинський. Прибув, як кажуть, на пусте місце, бо церкви вже не було. Трива­лий час відправи проводилися під відкритим небом на майдані біля Хреста. По велінню громади і за дорученням Консисторії під керівництвом о. Павла Бачинського в 1887 році розпочалося будівництво нової церкви. Серед ііарохіян спочатку було багато суперечок щодо місця спо­рудження нового храму. Одні хотіли бачити його на старо-му місці, інші - ближче до центру міста поряд з цвинта­рем. Перемогли перші. Дехто спочатку бойкотував будів­ництво, але з часом приєднався до нього. Будувалася цер­ква неповних п'ять років. В 1891 році будівництво було закінчено, церква освячена і названа іменем святої Анни.

З перших днів свого існування і навіть в часи комуніс­тичного розгулу, церква св. Анни була діючою. Бого­служіння проводилися тут регулярно, майже щодня. При­ходили до Храму Божого не тільки місцеві, але й жителі багатьох сусідніх сіл (Балучина, Розворян, Заставного, Женіва), де церкви були під замком.

Те, що церква ця ні разу не була закритою, треба нада­ти належне мудрій і виваженій поведінці тодішнього її пароха о. Антона Мельничука. Саме йому вдалося зберег­ти і церкву, і релігійні традиції і віру людей в Бога.

                                  Церква св. Миколая

Оскільки церква Успення Пресвятої Богородиці була вже старою, і головне, дуже малою, що не вміщала в собі навіть десятої частини віруючих, Християнська Рада міста в 1889 році вирішила спорудити в Глинянах нову, велику, простору церкву. Місцем для неї було обрано невеликий цагорб, майже посередині міста. Будівництво храму очолили парох о. Филимон Решитилович і найак­тивніші члени церковного комітету Микола Кульчицький, Іван Білоруський, Степан, Микола і Михайло Бунди та Іван Галан. Будувалася церква на до^шиші пожертви людей частини Глинян і всього Замістив ДОхто вносив кошти рівноцінні кільком моргам землі. Вагбйрій внесок в будівництво надала родина графині Щтулщйсої, яка володіла значною частиною земель довкола Глинян. Будівництво церкви було завершено в 1894 році; освячено і названо іменем святого Миколая. Освячував цю церкву, як і церкву св. Анни, греко-католицький Архиєпископ Львівський Кир Сильвестер Самбратович.

Подальша доля церкви св. Миколая була складною, важкою і навіть трагічною. В 1950 році було заарештова­но її настоятеля о. Володимира Тимняка, а в 1954 році -закрито і саму церкву. Несумісними були в той час рай­ком партії, школа і церква, які знаходилися поруч в цент­рі міста. Спочатку з церкви хотіли зробити кінотеатр, по­тім спортивний зал, але здійснити цей вандальський за­дум ніхто не наважився, навіть щирі і запеклі партійці. Але згодом там все таки розмістили склад бази місцевого споживчого товариства. Одночасно було заборонено прово­дити Богослужіння у старенькій дерев'яній церкві Успення Пресвятої Богородиці,

Три з половино юдесятиліття церква св. Миколая була недіючою, поступо­во і невблаганно зазнавала руйну­вання. Через пови­бивані вікна до се­редини легко про­никали дощові во­ди і сніг, під скле­пінням храму гуляв вітер і гніздилося безліч різного птаства. Нищилися покрівля і стіни, будівля була на грані розвалу. Саме тоді а церкви без слід но зникли майже всі образи і багато інших церковних цінностей; повністю було знищено іконостас, навіть пропала частина декора­тивних плит, з яких було викладено підлогу. На обурення і протести населення ніхто не звертав уваги.

Йшли роки, мінялися часи, і лише в 1988 році з ней­мовірними труднощами цю святиню було повернено наро­ду. Безмірній радості людській не було меж. Кожний жер­твував на відбудову церкви все, що міг: грошові заощад­ження.    Працювали всі.

Обом Глинянським церквам недавно виповнилося по сто років. Не дивлячись на свій чималий вік, вони ще й досі виглядають як нові. Високо підняті в небо бані, до­сконале архітектурне оформлення ззовні вражають своєю красою і чудово вписуються в природний ландшафт міста. Неповторно багато і урочисто виглядають вони всередині. Великі позолочені іконостаси, безліч образів, цікаві і змістовні розписи на стінах, прекрасні українські народні вишивки і килими місцевих умільців та бездоганна акус­тика створюють спокійну святкову атмосферу для душев­ного спокою, молитви і поєднання з Богом.

Церкви стоять довго, століттями, а священики прихо­дять і відходять, міняються, бо таке вже людське земне життя - не довге. З давніх давен і донині священиків в Глинянах було багато, довідатись про них було б цікаво, але, на жаль, зробити це дуже важко, або й просто неможливо. Тому дозвольте коротко розповісти хоча б про тих, що працювали в наших церквах за останні півтора століття. Матеріалом для написання цих рядків послужив старовинний Глинянський цвинтар, на якому покояться понад 20 українських і польських священиків, а також розповіді їх родичів, спогади старожилів та фотографії давно минулих років. Серед безлічі поховань, що є на цьо­му цвинтарі, заслуговують уваги дві могили з скромними надгробними пам'ятниками. Написи, які збереглися на них розповідають, що похоронені там о. Андрій Дольниць-кий (1800 - 1872) - "...греко-католицький священик Гли-нянський і декан Унівський..." і о, Михайло Зельський (1821 - 1885) - "...греко-католицький приходник Глинян на Застав'ї".

Богдан Волошин                1996р.